Напій на основі меду є чи не найстарішим відомим алкогольним напоєм слов’ян. Мед як напій був неймовірно популярним за часів Київської Русі, тоді жодне застілля чи прийом не проходили без нього. Лише в піст релігія забороняла пити цей напій. На весілля була традиція дарувати молодятам діжку меду, який вони мали випити за перший місяць подружнього життя, можливо, звідси і походить термін «медовий місяць». Крім того, мед мав і ритуальне значення. Ним ділилися з богами і співставляли з річками потойбіччя, де течуть медово-молочні води.
Спершу на приготування меду йшли роки, адже тоді змішували мед з соком кислих ягід і залишали це все бродити в діжках або чанах. Потім рідину переливали і закупорювали в бочки під землю на десятки років. Такий спосіб називався ставленим.
Пізніше до медово-ягідної суміші перед процесом бродіння стали додавати хміль, щоб прискорити процес. Такий мед був міцнішим і його можна було пити вже на третій рік.
Згодом з’явився варений мед, коли спершу мед проварювали з водою (такий відвар називався сита і був самостійним безалкогольним медовим напоєм і додатком до багатьох страв).
У XVII ст з появою вина і пива меди втратили свою популярність. Але у XХ ст поширення набув напій медовуха, яка продовжила традицію. Тоді стало дуже розповсюдженим бортництво, з’явилося багато так званого «незрілого меду», який не могли реалізовувати і придумали робити з нього напій, зброджуючи дріжджами.
Інгредієнти
- Вода — 2 л,
- Мед — 300 г,
- Шишки хмелю — 5 г,
- Дріжджі — 1 ч. ложка.
Процес приготування
- Мед розчинити у воді, ретельно перемішати, проварити.
- Через 5 хвилин зняти пінку, що утворилася, і додати хміль.
- Напій зняти з вогню, дати охолонути до 50 градусів, додати дріжджі.
- Залишити рідину на 2—3 дні в закритій посудині в теплому місці.
- Потім перелити в скляні пляшки з кришками для відведення повітря і зберігати в теплому місці.
- Через 5—6 днів медовуху процідити через марлю в чисті пляшки і зберігати в прохолодному місці.
